«Зоряні карти Лінди Ґудман»

 

Пам’ятаєте, в мене був пост про оракульні колоди, які не є Таро як таким, проте містять карти з характерними сюжетами Таро? Тоді я навів два відомі приклади — Le petit Oracle des Dames і Le petit Nécromancien. Сьогодні розповім про ще одну колоду. Вона зветься Linda Goodman’s Star Cards («Зоряні карти Лінди Ґудман»). Це 33 оракульні карти роботи Френка Річчо плюс дві титульні карти, вони йдуть у комплекті з книжкою Кристал Буш. Видано в США 2000 року.

Лінда Ґудман — це псевдонім Мері Еліс Кемері (1925–1995). Вона була відомою американською астрологинею і не має прямої причетності до цих карт. Кристал Буш була її ученицею і придумала «Зоряні карти» як свого роду триб’ют.

Перші дев’ять карт зображують  дев’ять астрологічних «планет» (включно з Ураном і Нептуном), карти з 10 по 22 відповідають великим арканам Таро від Колеса Фортуни (10) до Блазня (22).

Карта 23 зветься Royal Star of the Lion (Королівська Зірка Лева). В системі Таро Поля Крістіана таку зірку тримає Владика Скіпетра, тобто Король Жезлів. Але, оскільки у Крістіана аналог Блазня має номер 0, в нього карта Королівської Зірки Лева йде під номером 22.

Карта 27 зветься Скіпетром і відповідає Скіпетру (Тузу Жезлів) в Таро Крістіана, тільки там це карта 26.

І ще одна карта в колоді «Зоряні карти Лінди Ґудман» пов’язана з Таро. Це Recluse–Hermit (Відлюдник). Кристал Буш пише в книжці, що ця карта «має схожість з Відлюдником Таро».

Таким чином, в цій оракульній колоді 16 карт є аналогами карт Таро — як великих, так і малих арканів. Назви деяких з них походять з системи Таро Поля Крістіана. Цікаво, що карта 15, яка мала б відповідати Дияволу, зветься Магом і зображує доволі симпатичного чоловіка, що нагадує карту 15  в системі Еттейли.

Далі буде…

«Портрет Еттейли» виявився фальшивкою

 

Американський тарознавець Джон Хома (John Choma), кращий  у світі спеціаліст з Еттейли (так, навіть кращий за мене 😎), щойно опублікував дуже цікаве історичне відкриття. Він люб’язно дозволив мені повідомити про це відкриття українську Таро-спільноту.

Ті з вас, хто читав мою російськомовну книжку «Введение в Таро Эттейлы» (видавництво Руслана Халікова, 2021), бачили на сторінці 15 декілька так званих «портретів Еттейли». Відкриття Джона Хоми стосується одного з них.

Почнемо з того, що в 1838 році французький видавець Симон-Франсуа Блокель (1780–1863) випустив книжку Le Grand Etteilla, ou L'art de tirer les cartes («Великий Еттейла, або мистецтво ворожити на картах») під авторством такої собі Жюлії Орсіні. На двох сторонах обкладинки книжки містилися портрети Еттейли та Орсіні:

Про походження цих портретів станом на сьогодні нічого невідомо. Еттейла помер у 1791 році, тобто за 47 років до виходу цієї книжки. На єдиному прижиттєвому портреті неможливо навіть розгледіти, чи мав він бороду. Щодо Жюлії Орсіні, то дуже ймовірно, що ця цікава пані була творінням видавця Блокеля, оскільки, крім авторства цієї книжки, більше зовсім нічим не прославилася. Блокель же у своїй видавничій діяльності активно користувався псевдонімами  й мав їх багато. Крім того, він був володарем великого фонду гравюр по дереву, з якого й міг взяти  портрет вигаданої ним «Орсіні».

Книжка багато разів перевидавалась. У 1850 році  Блокель почав використовувати на обкладинці інший «портрет Еттейли» (знову не вказуючи автора) — ось такий:

Ця гравюра продовжувала використовуватися як обкладинка книжки до 1900 року і деякі тарознавці сприймали її як автентичний портрет французького окультиста XVIII століття, хоча насправді це зображення… італійського єзуїта, оратора та історика Джованні П’єтро Маффеї (1533–1603).

Десь між 1560 і 1565 роками портрет Маффеї написав італійський художник Джованні Баттіста Мороні. На картині Маффеї спирається на письмовий стіл і тримає в руках папери:

Ця картина згодом потрапила до колекції ерцгерцога Леопольда Вільгельма Австрійського. Завзятий шанувальник мистецтва, Вільгельм доручив Давиду Тен’єрсу Молодшому створити ілюстрований каталог його великої колекції. Каталог був  опублікований під назвою Theatrum Pictorium («Театр картин») в Брюсселі в 1660 році. Книга містила гравюри понад 200 творів мистецтва з колекції ерцгерцога. Під час створення каталогу під керівництвом Тен’єрса працювало кілька граверів. Зробити гравюру з картини Мороні він доручив фламандцю Яну ван Троєну. Ця гравюра отримала в Theatrum Pictorium номер 230. Ми бачимо, що вона віддзеркалює оригінал:

 

Під кожною гравюрою в Theatrum Pictorium у лівому куті позначене ім’я автора оригінальної роботи, а в правому куті — ім’я гравера. Під гравюрою 230 автором оригінальної картини помилково вказаний Ян Стефан ван Калькар, італійський художник німецького походження. 

Ось саме до цієї гравюри Блокель додав зображення карти чирвового короля з пікетної колоди у верхньому лівому куті та підпис «Еттейла».

Але це ще не кінець історії. Американський офтальмолог та історик медицини Джеймс Мурс Болл (1862–1929) помилково прийняв гравюру номер 230 в Theatrum Pictorium за портрет лікаря та анатома епохи Відродження Андреаса Везалія (1514–1564) та відповідним чином позначив її у своїй біографії Везалія, яка вийшла у 1910 році:

Джон Хома припускає, що ця помилка була результатом того, що оригінальний портрет був неправильно приписаний Яну Стефану ван Калькару, який часто робив анатомічні гравюри для Везалія. Ймовірно, Болл вирішив, що якщо гравюра була зроблена ван Калькаром, то це мав бути портрет його патрона.

Ось так працюють тарознавці. Дякую, Джоне, за цікавий шматочок історії Таро!